Пенсія: ні жити, ні вмерти…

З давніх-давен люди шукали способи забезпечення себе у старості: самостійно, через великі сім’ї, общину, використовуючи нажите в робочий період майно... Були й досить незвичні для нашого часу способи. Наприклад, у деяких регіонах Японії ще на початку ХХ століття за багаторічною традицією старший син відводив немічних батька чи матір високо в гори і там залишав помирати, а мешканці районів Крайньої Півночі відправляли у човні своїх старих батьків у вічне плавання у відкрите море…

Сьогодні інший час та проблема забезпечення людини у старості від цього не стала ні простішою, ні менш значимою, а що стосується України, то і невирішеною, незважаючи на всі розмови про ніби то проведену «пенсійну реформу».

За данними соціологічного дослідження (компанія GfK) рівень задоволеності своїм життям та відчуття щастя в Україні дуже суттєво зменшується з віком людини. Найбільш задоволеною життям та найщасливішою є молодь у віці 15-19 років (65% задоволених і 76% - щасливих). З іншого кінця цього рейтингу –люди поважного віку старші 60 років. Дві третини українців цієї вікової категорії незадоволені своїм життям, а половина вважає себе нещасливими, називаючи головною причиною бідність.

І цим українські пенсіонери кардинально відрізняються від людей поважного віку у країнах Європи, де із віком люди почувають себе більш задоволеними та щасливими.

Європейські пенсіонери є соціально захищені і значно багатшими за молодь, отримуючи не одну, а три-чотири різні пенсії, тоді як їхні українські однолітки – найбідніші, найменш захищені та нещасливі.

Запроваджена в Україні у кінці 50-х років минулого століття за зразком Німеччини 1889 року солідарна пенсійна система через демографічні та економічні чинники не створює сьогодні умов для забезпечення людей достойним доходом у старості. Середня пенсія за липень 2012 р. склала лише 1422 грн.; мінімальна пенсія, яку отримує до половини із 13,8 млн. пенсіонерів – 844 грн. І це при нинішніх рівнях цін і темпах їх зростання.

Забезпечити достойну пенсію можна лише з переходом до іншої пенсійної системи – багаторівневої, з потужною накопичувальною складовою, як це давно зробили країни Європи (і не тільки вони). Водночас, формальне запровадження в Україні у 2003р. трирівневої пенсійної системи за їх зразком так і залишилося на папері. Політичні гравці перетворили пенсійне питання на футбол, пасуючи його одне одному під час передвиборних кампаній, не забуваючи загравати із «найдисциплінованішим електоратом» черговим 15-гривневим «покращенням», до речі, за наш рахунок.

Як наслідок, державному Пенсійному фонду катастрофічно не вистачає грошей для виконання величезних виплат. Так, на 2012 рік передбачено 229 млрд. грн видатків Пенсійного фонду (хоча на початку року планувалось на 10 млрд. грн менше). Величезна цифра - до речі, це ціна 18-и доверху завантажених тридцятитонних вагонів золота. З цієї суми лише 166 млрд. грн.(73%) - кошти фонду. Це гроші, які в обов’язковому порядку платять у Пенсійний фонд всі працюючі для утримання нинішніх пенсіонерів в надії що колись і на їх користь платитимуть нові покоління працюючих (в цьому суть солідарної системи). А 63 млрд. грн(27%) – бюджетні трансферти та платежі з бюджету на покриття дефіциту фонду безпосередньо за рахунок коштів платників податків. Сумна арифметика.

Ведення в дію 1 жовтня 2011року змін до пенсійного законодавства, без сумніву, зачепило життя мільйонів людей, як пенсіонерів, так і працюючих. Бачимо фіскальний характер більшості цих змін – економія на кожному пенсіонеру, незалежно від віку, статі, статусу, стажу. Саме ця жорсткість, а ще більше відсутність правдивої та об’єктивної оцінки суті пенсійних питань, суспільної ціни її вирішення, відсутність справжніх публічних дискусій про державну політику у пенсійній сфері і викликали протести чорнобильців, афганців, «дітей війни», практично всіх категорій громадян проти такої «пенсійної реформи».

Що стосується справжньої пенсійної реформи, то її вектор визначається не підвищенням пенсійного віку, а переходом до іншої - трирівневої пенсійної системи із запровадженням обов’язкової накопичувальної складової (2-й рівень). Варто згадати, що трьохрівнева система законодавчо була передбачена ще 9(!) років тому. Та на сьогоднішній день працює лише її солідарна складова (1 рівень) та опосліджена державою система добровільного недержавного накопичувального пенсійного забезпечення (3-й рівень).

На відміну від владних «пенсійних новацій», запровадження обов’язкової накопичувальної системи не несе в собі суспільних антагонізмів. Навпаки, і громадяни, і бізнес, і держава – кожен отримає цілий ряд позитивів. За нормальних умов накопичення участь людини в другому рівні приведе до збільшення розміру її пенсії, встановить прямий зв'язок між пенсійними внесками і майбутніми виплатами. Для суспільства в цілому накопичувальна ПС – потужне джерело довготермінових інвестиційних ресурсів на 10-20-30 і більше років. Наявність таких ресурсів буде суттєвим фактором економічної безпеки, розвитку економіки, фондового ринку, реального сектору країни, зростання доходів громадян, стане ефективним запобіжником від економічних криз. Сусідня Польща, де більш, ніж 80 млрд. дол. пенсійних накопичень інвестовано на внутрішньому ринку, достойно переживає кризу, щороку збільшує рівень життя та розміри пенсій.

Парадокс української пенсійної драми в тому, що частка пенсійних видатків у ВВП сягає у нас найвищого показника поміж держав Європи, тоді як середня пенсія, навпаки, є найнижчою. Висновок – потрібно зменшувати перше і водночас збільшувати друге. Але неможливо одночасно тиснути на гальма (скорочення пенсійних видатків) і на газ (підвищення пенсій). Доцільно за наявних обставин поміняти «Запорожець» на «Мерседес» - запровадити нову пенсійну систему.

Так в чому ж справа? Схоже, немає «високого» рішення. І коли воно буде, і чи буде взагалі при нинішньому керівництві – невідомо. Мабуть «конкретні пацани» ще не вирішили, чи це їм потрібно і що вони з цього матимуть.

Наразі ж соціологічні опитування свідчать, що абсолютна більшість населення не задоволена існуючою пенсійною системою та пенсією.

Як сумно жартують літні люди, на нинішню пенсію не можна «ні жити, ні вмерти».

Віталій МЕЛЬНИЧУК,
канд. економ. наук, доцент, віце-президент ПрАТ «КІНТО»