До Дня медичного працівника: Як "Оксфорд Медікал" зцілює серця та будує нові життя

Фармацевтика 25.07.2025    15:55

Медики надзвичайні люди, бо їхня професія — це передусім покликання, яке потребує величезної внутрішньої, а часто й фізичної сили, витримки та віри. Особливо в часи війни. У День медичного працівника хочемо поділитися історіями лікарів “Оксфорд Медікал”, адже відчули в їхніх словах справжню мужність і людяність. Ці розповіді стали символом стійкості великої сім’ї — найбільшої приватної медичної мережі в Україні.

Усі, хто працює з пацієнтами, буквально тримають фронт здоров’я нації, допомагаючи українцям у найскладніші для них моменти, це:

• лікарі,
• медсестри,
• адміністратори клінік.

І неважливо, який профіль у фахівця, все частіше медики, крім своїх прямих обов’язків, виконують таку потрібну наразі місію — підтримувати людей емоційно та психологічно.

“Якщо я бачу, що в пацієнта проблема не із серцем, а це ситуація на фоні загального стресу або хронічної перевтоми, я все одно розраджу його, надам психологічну допомогу, бо слово проникає в душу і зрештою зцілює”, — каже кардіологиня Наталія Бахян.

Зараз усім непросто, тому, на думку лікарки, медики мають гуртуватися й бути опертям одне для одного, ділитися досвідом, давати дієві поради, щоб не вигоріти самим і мати ресурс лікувати.

Своєю чергою дирекція “Оксфорд Медікалу” зазначає, що відчуває велику відповідальність, адже найбільша приватна медична мережа в Україні має не лише піклуватися про пацієнтів, а й підтримувати тих, хто рятує життя щодня.

“Крім основного завдання — забезпечити українцям доступ до якісної медичної допомоги, що передбачає команду висококваліфікованих спеціалістів, найсучасніше обладнання, інноваційні технології та високий сервіс, ми повинні дбати про своїх співробітників — створювати комфортні умови праці, сприяти їхньому розвитку як фахівців, просувати по кар’єрі. І давати роботу, особливо медикам, які втратили найцінніше — малу Батьківщину, домівку, рідних, лікарську практику”, — каже директорка київських клінік “Оксфорд Медікал” Тетяна Сидорова.

“Вірю у країну і хочу бути потрібним тут”

Олександр Ковчун, завідувач структурного підрозділу

Олександр мав у Маріуполі все — повагу, заслуги та високий пост: він був медичним директором приватної клініки. Та з початком повномасштабної війни йому довелося покинути рідний край.

“Я вибирався з міста вже під час оточення, у квітні 2022-го. Гуманітарні коридори не працювали, тому виїжджав під обстрілами обхідними шляхами. Спочатку дістався Запоріжжя, потім Полтави. А там вирішив шукати долі у столиці. Наприкінці квітня я потрапив на співбесіду в “Оксфорд” і відтоді почав будувати нове життя”, — розповідає свою історію лікар.

Частина його родини виїхала за кордон, але Олександр ухвалив важливе для себе рішення залишитися: “Я прагну максимально використовувати свої знання й навички для надання медичної допомоги в Україні. “Оксфорд Медікал” дуже тепло прийняв мене у свою сімʼю. І коли в мене виникли особисті серйозні проблеми, весь колектив став мені на допомогу”.

З посади лікаря-гастроентеролога Олександр виріс до завідувача структурного підрозділу, тож зараз під його опікою 3 підрозділи мережі й тисячі пацієнтів-киян.

“Ми втратили дім, але я знайшла нову родину у колегах та пацієнтах”

Анастасія Іващенко, лікарка загальної практики, сімейна лікарка

У лютому 22-го Анастасія разом з родиною виїхала до батьків у Херсонську область і вже за тиждень потрапила в окупацію. Два місяці сім’я жила без світла, води й газу. Щоб вибратися з окупації, Іващенкам довелося 12 км йти пішки до адмінкордону Дніпропетровської області. Згодом вони облаштувалися в Києві.

“Покинути батьків і рідне місто було надзвичайно болісно. Столиця зустріла нас холодною погодою, дощами і ракетами, що гатили по заводу “Артем”, — згадує медикиня.

Спочатку Анастасія працювала “лікарем без кордонів”, їздила по Київській області в часи блекаутів. А потім була запрошена на роботу в “Оксфорд Медікал”: “Мене взяли без зайвих питань, хоча я частково продовжувала працювати в Херсоні. Тут я зустріла таких же колег-переселенців — з Херсону, Бахмату, Маріуполя, Луганської, Донецької області. І це були близькі по духу люди, бо пережили те саме, що і я”.

Пані Іващенко й досі підтримує тісний зв'язок з медиками з Херсону і не залишає в біді своїх пацієнтів-земляків: “Моя медична сестра живе зараз у Німеччині. На згадку про нашу дружбу я ношу її подарунок — брошку у вигляді фонендоскопа. А пацієнти з Херсону донині звертаються до мене по допомогу телефоном. Я нікому не відмовляю, навіть якщо в них немає укладеної зі мною декларації, я все одно безкоштовно даю консультації та поради”.

“Кожен день у роботі — це моя опора”

Марина Малапура, завідувачка дерматокосметологічного відділення

У Бахмуті Марина 20 років пропрацювала завідувачкою шкірно-венерологічного диспансеру. Як провідну спеціалістку, що знається на своїй справі й може розв’язати будь-яку задачу, її цінували не лише в місті, а й у всьому Бахмутському районі.

Однак через війну, у квітні 22-го лікарка з родиною опинилася в Києві. Влаштуватися в “Оксфорд” їй запропонувала подруга: “Так сталося, що я завітала в клініку в середу, щоб просто познайомитися, а в четвер вже вийшла на роботу! Прийняли мене привітно: допомогли швидко влитися в колектив і призвичаїтися до нової структури”.

Медикиня признається: “Я всім серцем полюбила “Оксфорд” і, сподіваюся, це взаємно, адже до мене від компанії великий кредит довіри: за деякий час мені запропонували аналогічну посаду — завідувачки. Тож з осені 23 року я очолюю велике дерматокосметологічне відділення на Подолі”.

Марині подобається атмосфера мережі: ставлення керівництва та дружні стосунки з колегами. І вона акцентує на ще одному великому плюсі — “Оксфорд” завжди сприяє розвитку співробітників: семінари, лекції, конференції, навчання — тут вітається прагнення до самовдосконалення.

“От зараз я опановую спеціалізацію з хірургічної дерматології. Так, я багато працюю і навчаюся, пізно ввечері повертаюся додому, їжджу у відрядження — з одного боку, це важко, а з іншого — надихає. До того ж в “Оксфорді” до нас дослухаються! Коли я стала завідувачкою й ми почали активно розвивати відділення, за нашими рекомендаціями компанія купує сучасну апаратуру, організовує навчання. Ми намагаємося створити щось нове, новий простір — і керівництво цьому неабияк сприяє”, — каже лікарка.

У Марини не раз питали, чому вона не виїхала за кордон, адже зі своєю спеціальністю могла влаштуватися будь-де. Але в сім’ї лікарів такий варіант навіть не розглядався: чоловік дерматологині працює у військовому шпиталі, діти й батьки залишаються у столиці: “Ми дуже любимо Україну й хочемо жити на своїй землі. Сподіваємось, хоча б колись зможемо побачити рідний Бахмут. Та я надзвичайно вдячна, що Київ нас так класно прийняв. Він ніби чекав на нас, щоб ми почали тут плідно працювати. І нам все вдалося, бо ми не стоїмо на місці, а рухаємося далі. Я пишаюся, що в такому віці ми з чоловіком намагаємося зробити щось значуще для медицини і для наших людей”.

“Коли Буча та Ірпінь були окуповані, ми допомагали людям просто по телефону”

Наталія Бахян, лікарка-кардіологиня

До переїзду в Київ і роботи в “Оксфорді” у себе в Торецьку Наталія 9 років працювала завідувачкою відділення кардіології, мала вищу категорію та статус провідного спеціаліста-кардіолога. Проте рішення поїхати з Донбасу назріло ще у 21 році, бо її місто з 2014-го було у зоні бойових дій і постійно обстрілювалося.

З настанням повномасштабної війни кардіологині знову довелося переїхати: на деякий час вона з родиною знайшла прихисток на Полтавщині, але й там продовжувала надавати медичну допомогу: “Коли ми всі були розкидані по різних регіонах, “Оксфорд” запропонував гарну ініціативу: обдзвонювати наших пацієнтів, щоб дізнатися, в якому вони стані, і хоча б дистанційно консультувати щодо препаратів та як діяти у нештатних ситуаціях”.

Бувало, лікарка телефонувала людям, що сиділи по підвалах в Ірпені або Бучі. Комусь робилося зле, тому треба було підказати, яку випити таблетку, що застосувати як заспокійливе, як знизити тиск або вгамувати аритмію: “Всі дякували за підтримку, хай і на відстані, але для людей це було важливо. І для нас так само, адже ми відчували себе потрібними”.

“Форма змінилася, але медицина й служіння людям назавжди в серці”

Дмитро Андрощук, судинний хірург

Ще з 2014 року Дмитро у складі добровольчих формувань надавав допомогу пораненим на Сході.

З першого дня повномасштабного вторгнення як начмед батальйону “Госпітальєри” очолював евакуацію поранених на Київщині та допомагав Силам оборони. Після стабілізації ситуації в столиці виконував свій обов’язок медика у найгарячіших напрямках — у Бахмуті та Вугледарі. Згодом приєднався до 59-го мобільного шпиталю ЗСУ й працював на Донеччині судинним хірургом.

Вже 3 роки Дмитро у Силах оборони рятує життя побратимів і цивільних у польовому шпиталі на одному з небезпечніших напрямків. Та навіть на фронті докладає зусиль, щоб консультувати пацієнтів, які потребують допомоги.

Щоразу, коли випадають дні відпустки, лікар знаходить час приїхати в рідний “Оксфорд Медікал” на Поділ, щоб провести операцію чи проконсультувати як судинний хірург.

“Важливо не лише врятувати пацієнта, а й дати йому можливість повернутися до повноцінного життя. Це наш обовʼязок і наша шана воїнам”, — каже він.

“Щодня ми робимо свій внесок на шальки терезів боротьби з “кістлявою”. Водночас нам потрібно тримати серце гарячим, а голову холодною, щоб не вигоріти і щоб минулий досвід та випадки не спричиняли негативного ефекту в майбутньому”, — підсумовує медик.

Єднаймося і будьмо вдячними

Ми навели лише кілька прикладів того, наскільки сильними є наші лікарі. Тож пишаймося кожним, хто день у день рятує життя, підтримує пацієнтів і тримає медичний фронт.

“Дякуємо нашій команді за відданість і турботу. Дякуємо пацієнтам за довіру. Разом ми сила, яка лікує”, — каже дирекція мережі “Оксфорд Медікал”.

А кардіологиня Наталія Бахян пояснює, чому праця медиків така важка й виснажлива: “Ми обрали цю професію і живемо нею постійно. Навіть, коли зачиняємо свій кабінет, закриваємо програми, все одно думками повертаємося до пацієнтів: чи правильно я зробив, чи правильно зрозумів ситуацію, розрахував дозування, підібрав препарат. І ця робота не закінчується ніколи. Я можу не згадати прізвища пацієнта, але діагноз, з яким він до мене прийшов, пам'ятатиму точно”.

Подякуймо сьогодні медикам — людям, що самовіддано піклуються про наше здоров’я й життя. Їм як ніколи потрібні наші слова підтримки.

Теги:   Оксфорд Медікал Переглядів:   119