Почесний Патріарх Філарет помер на 98-му році життя
Ринки 20.03.2026 16:43
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет помер в п’ятницю, 20 березня, на 98-му році життя, повідомив Митрополит Білоцерківський Євстратій Зоря в соцмережі Facebook.
"Предстоятель і Київська Митрополія Православної Церкви України з глибоким сумом сповіщають всеукраїнській пастві, що 20 березня 2026 року від наслідків загострення хронічних хвороб на 98-му році життя, 77-му році чернецтва та на 65-му році архієрейства упокоївся у Бозі Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет", - йдеться у повідомленні.
"Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам՚ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу", - прокоментував Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у дописі в соцмережі Facebook.
Київська Митрополія невдовзі офіційно оголосить про розклад заходів прощання зі спочилим Патріархом, його відспівування та поховання.
Патріарх Філарет, в миру Михайло Антонович Денисенко, народився 23 січня 1929 року в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області. У 1946-48 рр. навчався у Одеській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою, продовживши навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 р. у Троїце-Сергієвій лаврі був пострижений у чернецтво з іменем Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого. 15 січня того ж року рукоположений на ієродиякона, а на день Святої Тройці 18 червня 1951 року – на ієромонаха.
У 1952 році закінчив курс МДА з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.
У 1953–1954 навчальному році Вчена Рада МДА присвоїла звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962року був настоятелем подвірʼя РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).
4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський, ректор МДАіС.
14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990 року – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 року.
У зв’язку з перетворенням Українського Екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську Православну Церкву Архієрейським Собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 року підтвердив це обрання та висловив довіру як Предстоятелю УПЦ.
У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставні рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ, скликав і очолив 1-3 листопада 1991 року Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 року на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництва УПЦ, а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ був оголошений "позбавленим сану". Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018 році.
25 червня 1992 року на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995 року у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом "Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України".
11 жовтня 2018 року Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про "позбавлення сану", винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 року, не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.
Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 року скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 року Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.
Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.
За свою церковну, громадську та миротворчу діяльність нагороджений численними церковними та світськими нагородами. У січні 2019 року отримав найвищу державну відзнаку – звання Герой України.
Теги: Патріарх Філарет Переглядів: 87
