Олександр Романiшин: Інвесторам цiкавi пiдприємства з можливою передачею контролю

Асоційований директор однієї з найбільших в світі аудиторсько-консалтингових компаній — EY (раніше - Ernst & Young), розповів про перспективи розвитку агросектору та оцінив iнвестицiйнi можливості українського АПК

Олександре, 2014 рік був одним з найскладніших у агросекторі. Військові дії на Сході, девальвація, анексія Кримусуттєво налякали інвесторів. Чи готові сьогодні іноземці везти свої гроші в Україну?

Дозволю собі відповісти питанням на питання — чи готові українці будь-якого рівня діставати свої заощадження та вкладати їх в економіку, починаючи з простого споживача та закінчуючи бізнесом? Так чому ми чекаємо цього від іноземців? Що, окрім обіцянок про краще майбутнє, ми можемо на сьогоднішній день запропонувати?

Родючі ґрунти, зручну локацію, порти та інше. Чи цього замало?

Так, замало. На сьогодні вже замало. Наприклад, в Польщі при вдвічі меншому, ніж в Україні, земельному банку агросектор приносить ВВП $53 млрд, в Україні — близько $17 млрд. ОАЕ на своїх піщаних безчорноземних ґрунтах за врожайністю таких продуктів, як картопля і томати, перевершують Україну. Врожайність томатів в Японії в 2,5 рази вища, ніж в Україні. Ці факти є незручними і не надто поширюються в Україні. З нашими, безперечно, добрими ґрунтами ми показуємо посередні результати врожайності. Зручна локація — пробачте, зручна відносно чого, ЄС? Господарства ЄС показують вищу  врожайність і їм взагалі не треба витрачати на транспортування. Нещодавно на одній з агро-конференцій був прецедент, коли подібні аргументи про зручне розташування викликали обурення французьких журналістів та реакцію: «Та за кого ви нас маєте?». Насправді, виробництво тепличних томатів в Польщі є майже вдвічі дешевшим, ніж в Україні, при ще більш вигідному географічному розташуванні.

Це факт, що Україна має найбільш потужний портовий потенціал серед країн Причорномор’я, але, на жаль, кількість портів, як відомо, за останній рік в нас суттєво зменшилась. Ризики, хоч і невеликі, втратити Одеський та Іллічівський порти, все ще існують. Ми маємо великий потенціал для розвитку, але історії про світле майбутнє мають подаватися разом з реальними цифрами. Як варіант, можна віддати повний контроль в руки іноземців, які могли б досягнути високих результатів на наших ресурсах (і багато інвесторів радо погодилися б на такий сценарій). Проте постають питання: чи готові ми до цього, чи виграємо більше, ніж втратимо? Поки геополітичні, внутрішньополітичні, юридичні, структурні ризики і, особливо, реальні історії невиконання зобов’язань українськими агрокомпаніями, переважають наші нереалізовані плюси. Безумовно, в довгостроковій і середньостроковій перспективі ситуація може змінитися, але спочатку варто відмовитись від улюблених ілюзій і почати працювати над ефективністю бізнесу.

Які ризики країни найбільше лякають? А з якими готові миритися?

Досі немає дієвих механізмів захисту своїх інвестицій, немає реальної можливості захистити міноритарного або портфельного інвестора. Практика показує, що кредитори в агросекторі дуже часто ризикують лишитися ні з чим. Законодавче поле, що постійно змінюється, постійні ініціативи податкової адміністрації, не кажучи вже про безпосередні галузеві ризики. Що значить «готові миритися з ризиками»? Будь-який ризик має бути або застрахованим, або захеджованим (наприклад, в експортно орієнтованих галузях). Має бути суттєва премія за ризик у вигляді більш високої очікуваної прибутковості. Ніхто не прийматиме ризики через співчуття. Галузь або окремий бізнес мають бути готові запропонувати привабливу прибутковість, що буде компенсувати усі ризики.

Що ви маєте на увазі, кажучи про привабливість?

Як мінімум, має бути реальна та висока ефективність в порівнянні з конкурентами. Ми застосовуємо суто математичний підхід, а не оперуємо лозунгами. Давайте розглянемо декілька показників. Наприклад, середній надій від корови в Україні в три рази менший, ніж у США, і в чотири рази — ніж в Ізраїлі. Врожайність пшениці — майже в два рази менше, ніж в Британії (детальніше див. в додатку).

Що ми бачимо? Як я казав, Україна в рази поступається по деяким показникам врожайності; додайте до цього експортні мита, транспортування і вищезгадані ризики. Інвестори мають доступ до всієї подібної інформації і добре вміють рахувати. Тому агросектор дійсно має багато працювати, щоб бути конкурентоздатним. В іншому випадку, заяви про надзвичайно високі перспективи агросектору мають відтінок популізму. Тим не менш, окремим компаніям вдається досягати високих показників ефективності ведення бізнесу, тому інвестори можуть бути зацікавлені в інвестуванні та співпраці на рівні окремих підприємств.

Як ви вважаєте, за рахунок окремих компаній АПК може залучити інвесторів і компенсувати втрату об’єму іноземних інвестицій в цілому (за 2014 р. об’єм іноземних інвестицій скоротився на 19,5%)?

Теоретично, це можливо. Але не в короткостроковій перспективі, не цього року. Ще не забуто історії про непогашення облігацій, судові справи за звинуваченням в рейдерстві та фінансові труднощі деяких агрокомпаній. Тому поки що інвестори і банки будуть дуже обережно підходити до фінансування великих сільськогосподарських підприємств в Україні. Відмова деяких великих українських агрохолдингів погашати кредити в банках суттєво вплинула на ставлення українських банкірів до кредитування підприємств аграрної сфери. На сьогодні заборгованість аграрних компаній, які намагаються ухилитися від повернення банкам кредитів, оцінюється різними експертами від $23 млн до $1,3 млрд. Тому питання фінансування аграрного сектору дійсно стоїть дуже гостро. Як правило, спочатку має ожити борговий ринок, який сьогодні майже не існує, а потім вже можна говорити про інвестиції.

Але гіпотетично, яким інвесторам, якщо говорити про профіль діяльності, зараз цікава Україна? А яким ні?

Потенційно інвестору буде цікаво все, що можна експортувати. Тобто, відсутній ризик девальвації. Це може бути м'ясомолочне виробництво, овочі, вирощування і експорт зернових та олійних культур. Міністерство АПК зараз проводить багато переговорів щодо вільної торгівлі з низкою країн — Канадою, Ізраїлем, Туреччиною, Сербією, В’єтнамом. Ведуться переговори щодо відкриття для українських виробників м'яса птиці ринку Саудівської Аравії, а також щодо збільшення поставок кукурудзи Державною продовольчо-зерновою корпорацією в Китай. Очікується, що до кінця року країна зможе почати експорт молочної продукції до країн ЄС. Це було б серйозною підтримкою українського агробізнесу, адже за наявності таких каналів продажу компаніям вдалось би суттєво підвищити свою привабливість в очах інвестора.

А якщо говорити про розмір та форму власності?

Одна з відповідей — компанія має бути ефективною, прозорою, бажано в Західній або Центральній Україні. Інвесторам можуть бути цікаві навіть відносно невеликі компанії з 5-10-15 тис. га, які готові віддати контроль. Окрім власних показників компанії, важливими будуть такі фактори: структура угоди, механізм захисту інвестора, опціони і ковенанти й інші умови співпраці та взаємодії сторін. Простих та швидких угод не буде. Окремі компанії малого та середнього бізнесу можуть знайти собі партнерів, якщо доведуть, що вони мають, що запропонувати. Але це скоріше винятки, ніж правило.

Як змінилася зацікавленість інвесторів до великих холдингів, які торгуються на біржі?

Сьогодні усі провідні рейтингові агенції оцінюють суверенний кредитний рейтинг України як дефолтний з невисокими показниками відновлення, схожі рейтинги мають країни Карибського басейну та Південної Америки, такі як Венесуела, Куба, Ямайка, Беліз. Це не може не позначитися на цінних паперах українських компаній.

На Варшавській біржі в цілому падіння індексу WIG-Ukraine за 2 роки (з квітня 2013 по квітень 2015) склало 41%. На сьогодні акції торгуються значно нижче за їх балансову вартість.

В умовах падіння капіталізації компаній в 2014 році, «Кернел», а в квітні 2015 року і «Астарта», вдалися до викупу власних акцій. Так, «Астарта», згідно з біржовим повідомленням, планує викупити 500 тис. акцій, що складає 2% від загальної кількості акцій компанії.

Якщо компанії готові інвестувати, їм цікавіше купити готовий об’єкт, чи будувати з нуля? Чому?

У відносно благополучні 2012-2013 роки було багато нових проектів, запущених з нуля. Наприклад, «Синьков-Агро»: в 2012 році Group DF побудувала тепличний комплекс в Тернопільскій області на 10 га землі. Зараз вони вирощують 4 тис. т томатів, 1,55 тис. т перцю і 359 т огірків на рік та планують розширити площу і потужність у 4 рази. Ще один приклад — Вінницька птахофабрика — найбільша птахофабрика в Європі, з сучасним обладнанням та використанням найновіших технологій. Введене в експлуатацію в 2012 році, в 2014 підприємство вийшло на 100% виробничу потужність. Зараз компанія виробляє 205 тис. т курятини, має поголів’я 117 млн.

Не можна не сказати про будівництво елеваторів: за даними Державної інспекції сільського господарства (в минулому році відомство було скасоване — авт.), в 2011/12 маркетинговому році було введено в експлуатацію 647 тис. т нових зерносховищ, в 2012/13 маркетинговому році — 1,4623 млн т. «Кернел» за три роки побудував елеватори сумарною потужністю одночасного зберігання 600 тис. т. Навіть у 2014 році «Даноша» запустила ферми на 20 000 голів, свиноматочник на 4 000 голів і ферми відкорму на 12 000 голів в Івано-Францівській обл.

Зараз, у зв’язку з кризою можна було б швидше купити готовий об’єкт за прийнятною оцінкою. Варіанти є, було б бажання.

Наскільки зараз західним компаніям цікаві спільні проекти з великими українськими компаніями? В 2013 році такі угоди не були рідкістю.

Такі угоди можливі і зараз, але поки що це більше наміри, ніж реальність. Наприклад, компанія Seaboard Foods, яка є другим за розміром виробником свинини в США, спільно з холдингом «Кернел» заявляли про намір побудувати в Харківській області найбільший в країні свинокомплекс. Планувалося вкласти $600 млн на будівництво свинокомплексу і $100 млн — на будівництво м’ясокомбінату. Виходячи з суми інвестицій, свинокомплекс буде розрахований на одночасне розміщення близько 400 тис. голів і 800 тон щорічного забою. Були повідомлення про реалізацію спільних проектів в сфері АПК з Саудівською Аравією, Канадою та Ізраїлем, але факту реалізованих угод ще немає.

З підписанням угоди про асоціацію наші шанси на прихід в країну агроспеціалістів світового рівня з Європи зросли?

Угода про асоціацію не матиме суттєвого впливу на рішення про інвестування в українське сільське господарство.

Чому?

Європейські інвестори і до підписання угоди про асоціацію інвестували в Україну. В частині виробництва та експорту зернових Європа є нашим конкурентом на ринках Близького Сходу та Азії, отже ті європейці, які приїдуть до країни, будуть експортувати не в Європу, а на ці традиційні ринки. Для європейців більш важливі політична на фінансова стабільність України, прогнозованість податкової політики та захищеність інвестицій.

Скільки угод було закрито в минулому році?

Небагато, але вони є, і це плюс.

Що зараз стримує інвесторів від прийняття остаточного рішення про фінансування?

Невизначеність. Ризики.

Як ви вважаєте, як буде розвиватись ситуація до кінця року?

На жаль, суттєвого прориву в цьому році не буде, економіка буде продовжувати стагнацію.

Україна зараз, по суті – сировинний придаток в світовій економіці. Що нам потрібно змінити, щоб не стати їм остаточно?

Відверте та болюче питання. Нам потрібно побудувати середовище, в якому можна, потрібно і безпечно робити бізнес. Перш за все, це державні реформи. Треба спростити регулювання і дозвільну систему, побудувати ефективну судову систему. Перестати «обговорювати перспективи» і почати працювати.

По материалам: agravery.com